Створення Організації українських націоналістів (ОУН)

Наприкінці січня на початку лютого 1929 року – у Відні зібралось кількадесят українських діячів, які після поразки національно-визвольної боротьби залишили Україну. Наслідком їхньої зустрічі стало створення Організації українських націоналістів (ОУН) – політичної сили, яка відіграла дуже помітну роль в українській історії середини ХХ століття.

20-ті роки ХХ століття українська еліта зустріла в еміграції. Ті, хто лишився на теренах України, опинились під окупацією Польщі та СРСР. До кожного з них рано чи пізно дісталась рука репресивного апарату. Очевидно, що тільки закордоном українці могли знайти можливість для розвитку державної концепції та ідеології.
Більшість творців ОУН були ветеранами Великої (Першої світової) війни та Перших визвольних змагань. Такі інтелектуали, як Микола Сціборський, Ярослав Стецько, Мирон-Орлик, складали інтелектуальне ядро єдиного Проводу.

Націоналісти доклали чималих зусиль задля того, щоб це об’єднання стало реальністю. Організація стала результатом об’єднання кількох українських націоналістичних рухів, кожна з яких мала свою специфіку та особливості.

• Головним співзасновником, звісно, була славетна Українська військова організація. Створена у 1920 році, вона стала авангардом боротьби за відновлення української державності. Протягом 9 років УВО здійснювала пропаганду, скоювало екси й атентати та здіймала галас на всю Європу. Історія цієї організації заслуговує окремого блогу.
• Частина армії УНР після поразки Перших визвольних змагань осіла на території новоствореної Чехословаччини. Там у 1922 році вони заснували Групу української національної молоді. Більшість членів ГУНМ були студентами й колишніми військовиками та походили з Галичини. Характерно те, що співзасновником ГУНМ був брат полковника Євгена Коновальця, Мирон.
• Якщо УВО можна уявити головою майбутньої ОУН, то Леґія українських націоналістів була її шиєю. Створена у 1925 році після об’єднання кількох організацій, ЛУН являла собою густий концентрат націоналістів-інтелектуалів всіх видів. Достатньо хіба сказати, що засновником Леґії був Микола Сціборський, автор «Націократії» — фактично оформленої концепції національного державного ладу. На відміну від поширеного міфу, ядром Леґії стали наддніпрянці, колишні члени військового клубу Павла Полуботка.
  Цікавий факт: в один момент Леґія була близька до розколу. В ній ворогували дві фракції — прихильники Гетьмана Павла Скоропадського та уряду УНР. І тільки авторитет Сціборського дозволив організації зміцнити свої ряди. Згодом завдяки ідеологічним вишколам Леґія стала ідеологічно однорідною.

Знайти спільним шлях всім організаціям судилося тільки у 1929 році. 3-го лютого у Відні закінчив свою роботу Перший Великий з’їзд українських націоналістів. З роботи цього Конгресу і постала Організація українських націоналістів.

Від 29-го року ми отримали повноцінний політичний представницький орган на мапі світу. ОУН могла авторитетно говорити від імені українського народу. Організація до кінця сформувала уявлення про український націоналізм. Її спадок настільки значимий, що і сьогодні ми орієнтуємось на ОУН як на еталон української еліти.

Після затвердження спільної ідеологічної бази на Першому Конгресі, ОУН одразу почала активну діяльність. Члени Організації розвернули цілу мережу осередків: всюди, де були українці, вони мали свої очі й вуха. Найбільше сил було сконцентровано на теренах Заходу України. Також члени Проводу сформували 5 теренів у еміграції: балканський, балтійський, північноамериканський, центральноєвропейський, романський. Загалом діяльність Організації охоплювала 15 країн.

ОУН стала українським представником на міжнародній арені. Достовірно відомо про контакти Організації з Німеччиною, Японією, Чехословаччиною, США тощо.
Найбільш авантюрна ідея ОУН на міжнародній арені була відома як «Українська Далекосхідна Республіка». Організація змогла домовитись з Японією про створення на території Маньчжурії української національної колонії. У планах було створити Далекосхідну Січ, уряд та завдяки повстанню відновити українську державність Зеленого Клину. На жаль, плану не суджено було здійснитись, але сам розмах амбіцій вражає сучасного українця. Ви можете собі уявити, щоб сьогодні Україна на рівні державної політики прагнула відновити Зелений Клин? От і я цього не уявляю.

Але головним аргументом ОУН завжди залишався політичний терор. Провід цілком справедливо вважав, що це єдиний дієвий спосіб боротьби за відновлення української незалежності. На теренах СРСР будь-який партизанський спротив став остаточно неможливий після Голодомору 1932-33 років. А от Захід України, що був під окупацією поляків, став епіцентром боротьби між силовиками та націоналістами. Дійшло до того, що польська влада створила для членів ОУН окремий концентраційний табір – Береза Картузька.
За період з 1929 по 1939 роки Організація здійснила сотні акцій саботажу різного ступеня. Організація справедливо вважала, що політичний терор є виправданим та призведе до масового повстання українців на окупованих територіях. Просвітництво й агітація стала ледве не головним завданням ОУНівців. В цей час Організація налагоджує агітаційну діяльність. Ці брошури вражають своїми сюжетами, глибокою думкою та символізмом.

Особа Євгена Коновальця не потребує представлення. Сьогодні навіть пересічні українці щось про нього та й знають.

Євген Коновалець після поразки Перших визвольних змагань не змирився зі станом речей і поставив за мету відновити українську державність. На той час він вже був полковником Армії УНР та володів безцінним військовим досвідом. Саме він виступив ініціатором створення Української військової організації, очільником якої і став. При тому, що Коновалець командував підпільною організацією, йому були відкриті двері по всій Європі.

Коли на Конгресі постало питання про те, хто має очолити об’єднану Організацію, ні в кого не було сумніву щодо кандидатури Євгена Коновальця. Головний конкурент, Микола Сціборський, визнав верховенство за тим, кого з того часу називали Провідником.

Внесок Коновальця у розбудову української справи тяжко переоцінити. Він намагався підняти українське питання у Лізі Націй. Коновалець був чудовим дипломатом, завдяки йому ОУН встановила найважливіші зв’язки з європейськими лідерами того часу. Дійшло до того, що Сталін називав Провідника особистим ворогом, він же особисто узгоджував план ліквідації Коновальця. У 1938 році Євгена Коновальця було вбито у Роттердамі агентами НКВС.

Смерть Євгена Коновальця стала поворотним моментом в історії ОУН. Коли Перший Великий збір затверджував єдиний світогляд для всієї Організації, саме авторитет Провідника став опорою, на яку сперлись всі сподівання. На жаль, після його смерті Андрій Мельник не зміг стати настільки ж важливою персоною для всіх послідовників Проводу. Коли ОУН збиралась воєдино, вже тоді Мельник у листі до Коновальця передбачав, що неминуче настане розкол між молодим підпіллям та старою генерацією в еміграції.

Ці слова виявились пророчими. Після окупації Польщі німцями на свободу виходить Степан Бандера, до того ув’язнений за замах на польського міністра. Він одразу вступає у конфронтацію з новим Провідником.
Історики досі сперечаються щодо причин ворожнечі. Одні вважають, що Бандера бажав радикалізації руху. Інші кажуть, що це була банальна боротьба за владу.
Так чи інак, а з початком Другої світової єдина Організація українських націоналістів перестала існувати. Фактично це стало зрозуміло, коли Бандера, без відома Мельника, проголосив акт 30 червня. З того часу між двома частинами проводу почалася відверта конфронтація.

Потім різні осколки ОУН ще багато разів ділились на ще менші організації, але після 41-го нема сенсу розповідати про єдину історію Організації. Я обов’язково напишу про ІІІ Надзвичайний збір ОУНР, але це буде пізніше.

ОУН не пережила випробування, яке було їй відведене. Так можна сказати, якщо дивитись виключно на кінцевий результат. І правда, українська державність не була відновлена аж до 1991 року, а самі українці ще більше 40 років після закінчення ДСВ жили у під комуністичним ярмом.

Так буде судити людина, яка все звикла міряти математичним аршином. На практиці, ОУН дарувала нам більше, ніж просто ще одну історичну організацію. Організація стала легендою. Вона стала ґрунтом, у якому зросли паростки нової формації українських борців за незалежність.

Мова йде про нас з вами. Ми, українські націоналісти ХХІ століття, є прямими нащадками тої боротьби, яку провадили бійці ОУН.

А головне: у нас з ними спільний ворог, спільні ідеї та спільна мета.

За матеріалами Національного корпусу