ШЛЯХЕТНА СНЯТИНЧАНКА ЄВГЕНІЯ МАРТИНИК СВЯТКУЄ 102-РІЧЧЯ!

  • 494

Вулицю Млинська, що у Снятині, по праву можна назвати вулицею довгожителів. Адже на ній долею судилося прожити сто років трьом її мешканцям. Однією із довгожителів є снятинчанка Євгенія Іванівна Мартиник, яка сьогодні, 16 лютого, відзначає свій сто другий день народження.

З нагоди знаменного дня іменинницю прийшли привітати керуюча справами Виконавчого комітету Снятинської міської ради Оксана Саміла та начальник відділу загальної, організаційної, інформаційної роботи та комунікацій з громадськістю Оксана Ніцович. Вони привітали Євгенію Іванівну з чудовою поважною датою – 102-річчям та побажали їй міцного здоров’я, добробуту та родинного затишку.

* * *

А народилася п. Євгенія далекого 1920 року в сім’ї Івана та Софії Онищуків. Уже з раннього дитинства працювала на полі. Згадуючи ті роки часто розповідала дітям, як будучи шестирічною дівчинкою, водила по полю коня. Любов до землі, яку дівчинці привили батьки з раннього дитинства, Євгенія Іванівна пронесла через все своє життя. Як тільки виглядав весняний промінчик сонця й земля починала парувати, жінка виходила на поле працювати. На цьоцю Ґеню (так лагідно називають її сусіди) рівнялася ціла вулиця кажучи: «Якщо цьоця Ґеня вийшла у поле, то вже пора й нам виходити».

У 1940 році двадцятирічна Євгенія вийшла заміж за Михайла Івановича Мартиника з яким у парі прожили більше сорока років. Разом виховали чотирьох дітей: Дарію, Олександра, Івана та Надію. Важкі воєнні та повоєнні сорокові роки далися сім’ї важко, мабуть, як і всьому українському народу. Щодня «ходила» небезпека. Одного разу, згадувала п. Євгенія, коли німецька армія прийшла у Снятин, до них додому прийшов вояк німецької армії та взяв маленького сина Олександра. Жінка дуже злякалася, адже не розуміла куди його ведуть. Але вояк, мовою жестів показував переляканій матері, що у нього дома теж є така маленька дитина і він просто хоче погратися з ним...

Деякий час Євгенія Іванівна працювала в колгоспі, чоловік Михайло – робочим на складах. Але діти потребували догляду та і хатня робота не чекала, тому жінка майже усе життя виховувала дітей, вела хатнє господарство, працювала на городі і в саду, доглядала домашніх тварин (корову та свиней). Жінка завжди любила свіжі домашні продукти.

Виховуючи дітей Євгенія Іванівна намагалася привити їм любов до всього українського, навчила шанувати українські звичаї та традиції. Виховувала дітей добрими, лагідними, працьовитими та порядними, адже вважала саме ці риси людини найціннішими. З плином часу діти повиростали, кожен знайшов свою дорогу в широке поле під назвою життя. Всі пороз’їжджалися у різні куточки України. Вихована та шляхетна вона ніколи не підвищувала голос на дітей і завжди просила їх «не робити крики». Уміла об’єднати всю сім’ю, завжди жартувала та підтримувала рідних і близьких.

Про її щире серце і хорошу шляхетну вдачу знають і сусіди. Адже завжди їм допомагала, ні в чому нікому не відмовляла. Як хороша господиня намагалася, щоб на столі були смачні домашні страви. Любила випікати запашні булочки слава про які розносилася по всій окрузі, адже часто ними пригощала сусідів та родичів.

Євгенія Мартиник все своє життя живе з вірою та Богом у серці. Ще декілька років назад сама ходила до храму. З радістю приймає церковних колядників. Сама співає їм давніх колядок, які пам’ятає ще зі свого дитинства. Тож і зараз з молитвою на устах просить Всевишнього про мир і спокій в Україні.

Тож бажаємо іменинниці прожити ще багато-багато років в оточенні своєї великої родини, в любові та достатку.