ІВАН ФРАНКО У СНЯТИНІ
27 СЕРПНЯ 1856 РОКУ НАРОДИВСЯ ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО - видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906).
Отча земля понад Прутом і Черемошем, чарівний край Василя Стефаника і Марка Черемшини постійно припрошують пройтись слідами Великого Каменяра. Тож Франковим гостинцем попри вулицю Антона Лотоцького, гімназію ім. Михайла Бажанського в Снятині відвідуємо музеї Марка Черемшини і Василя Касіяна. Побіля них б’ємо поклін видатним творцям слова і пензля, що в бронзі увічнили наш край. Від снятинських музеїв сліди Івана Франка ведуть вулицею Т. Шевченка до Майдану Січових стрільців. Далекої двадцять сьомої лютневої днини 1892-го це місце стало очевидцем волелюдного покутського віча. Кілька разів на зібранні виступав І. Франко. Письменник викривав соціальний і національний гніт у Галичині, трагічний стан народної освіти. У доповіді, опублікованій у журналі «Народ» під назвою «Наші народні школи і їх портрети», І. Франко змалював сумну картину тогочасної освіти та незавидне становище народного вчителя. Запропонований І. Франком проект резолюції свідчить, що письменник домагався збільшення крайового шкільного фонду, демократизації системи освіти, наближення її до життя, викладання рідною мовою та заснування при кожній школі бібліотеки, якою користувалися б усі жителі села. Надто налякав «власть імущих» приїзд на віче І. Франка, бо за селянським сходом слідкували староста, комісар Снятинського староства та 12 жандармів.
Крокуючи вулицею Шевченка, звертаємо увагу на світлооку будівлю колишньої «Міщанської читальні». Тут 1905 р. читав свою поему «Мойсей» І. Франко. Оминувши міське автомобільне кільце, змійка-асфальтівка виводить до русівських пагорбів, де находиться садиба генія світової новелістики В. Стефаника. Останній незвичайно цінив ставлення І. Франка до своєї літературної творчості: «Франко радо мене повів, як великого писателя. Тішуся тим. Йому подобався «Мамин синок» і всі його хлопці знають його напам’ять. Франко казав, що плакав над «Камінним хрестом». Тож «володар дум селянських» мав право заявити: «Іван Франко поставив мене малим наслідником своїм» («Серце»).
За матеріалами почесного голови СО ВУТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка Мирослава Попадюка
