85-та КАЛИНОВА ОСІНЬ МИРОСЛАВА ПОПАДЮКА

  • 495

Мабуть, без перебільшення буде сказано, що наша Україна-мати тримається на славних родах-родинах, котрі в усі часи підносили її велич у світі великими і мудрими ділами-творіннями – у Слові, Праці і Пісні.

Багатий і щедрий наш рід-родовід у Покутському краї, який оспіваний у народній та літературній творчості – як край Черемоша і Пруту, як земля Василя Стефаника та Марка Черемшини.

І в одному з таких славетних родів, родів Попадюків з Хлібичина й народився та виріс, прославив творчим літературним словом, своєю невгасимою просвітницько-педагогічною діяльністю та працею наш нинішній ювіляр – письменник, журналіст, краєзнавець, голова районної «Просвіти» Мирослав Петрович Попадюк. Бо ж четвертого падолистового дня йому золотобарва осінь вигойдує на калиновій вітці у вагомому життєвому гроні вісімдесят п'ять ягідок-років.

А у своїй автобіографічній довідці-сповіді в збірнику есеїв «Імена» про своє життєве покликання Мирослав Петрович розповідає таке:

«Власне поетичне слово і прихильність до людей народжувались серед стежин жнивного поля і зеленотравних пасовищ, з батьківського мозоля і материнської колисанки. І стало все надбане хлібом насущним. Може, через те, що народився у Хлібичині, прозваним Пільним, бо оперезаний, як житнім перевеслом, щедрими нивами і синьооким Прутом. Вже у випускному десятому скомпонував свою рукописну збірочку лірики. І носив її побіля серця впродовж усього учительського життя»…

А вчительське життя у нинішнього іменинника, як і просвітницька та літературна діяльність, багате, мов нива, як осінь на плоди в садах. Починав він педагогічну працю після закінчення Станіславського педагогічного інституту (нині Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника). А до того була Заболотівська десятирічка, яку завершив (і то вже після рідної Хлібичинської початкової) у 1954-му. Тож починав вчителювати, викладаючи українську мову та літературу, а також історію, у с. Соболівка на Вінничині.

Коли потрібний був догляд за старенькими батьками – Петром Олексійовичем і Софією Дмитрівною, повернувся на рідну Снятинщину, продовжуючи вчителювати й директорувати у школах Зібранівки, Хлібичина, Троїці, Вовчківців, Заболотова. Впродовж дванадцяти років (уже в роки української незалежності) завідував районним відділом освіти, після чого з виходом на заслужений відпочинок і далі продовжував працювати у районному відділі освіти методистом методкабінету, віддаючи свою душу і подвижницьку працю районній «Просвіті», головою якої є з грудня 1989 року.

А й справді: під керівництвом Мирослава Попадюка Снятинське райоб’єднання «Просвіта», витоки якого – з Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, стало одним з провідних у числі просвітянських організацій Прикарпаття. Отож за свою сумлінну і чесну освітянсько-просвітянську діяльність Мирослав Петрович у свій час удостоївся звання «Відмінник освіти України», був нагороджений орденом «Знак Пошани», відзнакою «За заслуги перед Покуттям», Почесною Грамотою Верховної Ради України, медаллю «Будівничий України» та багатьма іншими нагородами.

Мирослав Попадюк – лауреат літературно-просвітянської премії ім. Марійки Підгірянки (1997), літературно-мистецької премії ім. Марка Черемшини (1999), лауреат обласної літературної премії ім. Василя Стефаника та краєзнавчої премії імені Євгена Паранюка (2021). Крім того, член Національних спілок письменників, журналістів та краєзнавців України; почесний член «Просвіти» України…

Тож з нагоди Дня народження Снятинська міська рада та редакційний колектив журналу «Снятин» щиро вітає сьогоднішнього ювіляра.

Бажаємо ще багато літ у здоров’ї і творчості.

З роси і води Вам, шановний Мирославе Петровичу!

Фото без опису

Фото без опису