Геморагічна гарячка з нирковим синдромом (ГГНС)
Геморагічна гарячка з нирковим синдромом (ГГНС) – гостра вірусна природноосередкова хвороба, що характеризується циклічністю перебігу, універсальним капіляротоксикозом, проявляється високою гарячкою, вираженою загальною інтоксикацією, геморагічним синдромом і ураженням нирок.
Геморагічна гарячка з нирковим синдромом, яка щорічно вражає по оцінкам спеціалістів від 30 до 120 000 людей, - є глобальною загрозою для здоров'я населення.
Ґрунтовне вивчення проблеми геморагічної гарячки з нирковим синдромом розпочато в Україні у 1983 році співробітниками лабораторії трансмісивних вірусних інфекцій Львівського науково-дослідного інституту епідеміології. В Україні осередки ГГНС виявлені на 136 ензоотичних територіях 72 районів, 18 регіонів.
Офіційна реєстрація випадків захворювань на ГГНС у складі вірусних геморагічних гарячок в Україні запроваджена у 2003 році, як окремої нозологічної форми — у 2010 році. Захворюваність на ГГНС в Україні має спорадичний характер: реєструються поодинокі випадки захворювань. Випадки ГГНС зареєстровано в Київській, Сумській, Закарпатській. Львівській, Харківській областях та м.Києві. На території Снятинської громади випадків захворювання на геморагічну гарячку з нирковим синдромом не зареєстровано.
Збудником є - гантавіруси, а джерелом - гризуни, комахоїдні і кажани, а також домашні тварини, такі як коти, собаки, свині, кролики; і дикі тварини — лось та червона лисиця.
Збудник передається людині через вдихання заражених вірусом аерозолів екскретів та секретів, через забруднену їжу, рідше — через укуси гризунів. Передача вірусу можлива також при безпосередньому контакті з гризунами: робота з зоологічним матеріалом або інфікованими об’єктами довкілля (хмиз, солома, сіно), що були забруднені виділеннями мишоподібних гризунів. Можливе інфікування людини також аліментарним шляхом при обробці, вживанні забруднених гризунами продуктів, що не піддавались термічній обробці (капуста, морква тощо), що найбільш поширено влітку (в холодну пору року інфікування можливе у приміщеннях, де зберігаються продукти, переважно аспіраційним шляхом).
Хворий на геморагічну лихоманку з нирковим синдромом не ставить небезпеки для оточуючих і не потребує суворої ізоляції. Диспансерне спостереження за тими, хто перехворів, здійснюють в терміни, що визначаються ступенем тяжкості захворювання. Карантин не накладають.
Після інкубаційного періоду від 2 до 4 тижнів захворювання, починається різко з високої температури, ознобом, болем голови, болями у спині, в животі, нудотою та блюванням. Часто повідомляється про сонливість і порушення зору. Ця фебрильна фаза зазвичай триває від 3 до 7 днів. У важких випадках гіпотонія, навіть шок, можуть швидко розвиватися. Геморагічні прояви можуть включати петехії на шкірі та слизовій оболонці, маленькі підшкірні крововиливи темно -буро-червоного кольору. Функція нирок тимчасово знижується, що призводить до зменшення (чи повної відсутності) виділення сечі. Половина смертельних випадків трапляється саме на цьому етапі. Поступово ниркова функція починає відновлюватися, а сечовиділення збільшується. Наступає одужання.
З ускладнень найчастіше відмічають хронічну ниркову недостатність та гіпертонію, надрив капсули нирки.
Діагноз геморагічної гарячки з нирковим синдромом потребує лабораторного підтвердження. Лабораторна діагностика ґрунтується на серології, оскільки практично у всіх пацієнтів є антитіла, які присутні в сироватці крові при появі симптомів захворювання.
Основою профілактичних заходів у боротьбі на територіях з осередками геморагічної гарячки з нирковим синдромом залишається неспецифічна профілактика. Єдиними способами мінімізувати ризик захворювання являється поінформованість громадськості та запобіжні заходи, ас саме: систематичне знищення джерел збудників – мишоподібних гризунів, запобігання інфікуванню питної води і харчових продуктів, дотримання відповідних санітарно-гігієнічних правил, особливо при перебуванні та роботі в можливих ендемічних осередках. Захист джерел водопостачання, води для пиття, харчових продуктів від забруднення їх екскрементами мишоподібних гризунів.
Підготувала лікар-епідеміолог
Снятинського відділу
Коломийського районного відділу
ДУ «Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ» Олександра Томашовська
