Карликовий ціп'як.
Серед великого різномаїття паразитарних червів особливе місце займають контактні гельмінтози.
Це викликано тим, що в них найлегший шлях передачі від хворої людини до здорової, а саме вони передаються при контакті хворої людини зі здоровою через брудні руки або забруднені фізіологічними виділеннями кишківника воду, продукти харчування, предмети побуту, іграшки та інше. Найбільш відомими контактними гельмінтозами є ентеробіоз(гострики) та гіменолепідоз
( карликовий ціп'як). Якщо про ентеробіоз знає більшість населення через його значне поширення та особливості фізіології, то про карликового ціп'яка знають набагато менше людей .
Тому хотілось би зупинитись детальніше на даному паразитарному захворюванні.
Карликовий ціп'як –гельмінт, який відноситься до класу плоских червів так званих Цестод . Цей черв'як за розміром маленький(сягає в довжину 1,5-4 сантиметри), а шкода від нього велика. В будові цього паразита виділяють головку з чотирма присосками та 20-24 гачками, шийку та тіло з великою кількістю члеників з яйцями. По мірі росту хробака останні на його тілі членики відриваються, руйнуються і з них виходить велика кількість зрілих яєць. Так як даний хробак паразитує в тонкому кишківнику людини, то насамперед там він завдає і найбільшої шкоди. Своєю головкою він прикріпляється до слизової оболонки тонкої кишки руйнуючи ворсинки тонкого кишківника. Це приводить до порушення всмоктування поживних речовин у тонкому кишківнику, а також травмує слизову оболонку кишківника і приводить до дрібних крововиливів та запальних процесів у місці прикріплення. А розвиток личинок черв'яка приводить до руйнування ворсинок тонкого кишківника, що в свою чергу викликає порушення всмоктування поживних речовин в кишківику.
Відповідно з цього витікають клінічні прояви гіменолепідозу. Хоча більшість випадків гіменолепідозу протікають субклінічно, тобто з незначними клінічними проявами і хворі списують своє гірше самопочуття на інші причини(перевтому, нервове перенапруження, реакцію на зміну погодніх умов і т.д.)Проте при значному ураженні хворих може турбувати біль у животі(в місці проекції тонкого кишківника), підвищена стомлюваність і дратівливість, головний біль, втрата апетиту, розлади травлення, нерідко загострються інші хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки.Можливі алергічні прояви у вигляді свербіжу шкіри, висипу та алергічного риніту.
Важливе значення в діагностиці гіменолепідозу має своєчасне кваліфіковане лабораторне обстеження і необхідна його кратність. Діагностика гіменолепідозу грунтується на прямому бактеріоскопічному дослідженні фекалій за допомогою мікроскопа. У зв’язку з тим, що карликовий ціп’як виділяє яйця періодами слід рекомендувати не менш як трьохкратне з інтервалом у 15-20 днів дослідження фекалій.
При лабораторному підтвердженні діагнозу гіменолепідозу необхідно звернутись за медичною допомогою до лікаря так як особливості біології цього гельмінта, можливість внутрікишкової автоінвазії потребують наполегливого та послідовного лікування з використанням як специфічних антигелмінтних препаратів так і симтоматичних засобів(ферментів, вітамінів, пробіотиків). Після закінчення лікування необхідно пройти кількаразове контрольне обстеження на гельмінтози.
Важливе значення як для лікування так і профілактики гіменолепідозу має дотримання вимог як колективної так і індивідуальної гігієни, таких як ретельне миття рук з милом після відвідування туалету і перед їдою, необхідність регулярно коротко стригти нігті, вчасно змінювати нижню білизну і її ретельно прати і прасувати, проводити вологе прибирання в приміщеннях та боротись з мухами і тарганами.
Для профілактики гіменолепідозу необхідно також обов’язково обстежувати на гельмінтози перед поступленням на роботу працівників освіти та торгівлі, а також дітей перед поступленням в дитячі колективи.
Лікар епідеміолог Снятинського відділення
Коломийського РВ
ДУ«Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ» Сергій Макаренко
