ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: Луканюк (Капанюк) Андрій Васильович
Народився Андрій Луканюк 25 травня 1998 року в селі Горішнє Залуччя. Зростав дуже енергійним, допитливим хлопчиком. У 2000 році в Андрія народилася сестра Анастасія, яку він любив та підтримував протягом всього життя.
Його біографія коротка, поміщається в неповних двадцять чотири роки, але така яскрава.
Із 2001-го до 2004-го року навчався у Долішньозалучанському закладі дошкільної освіти “Ромашка”, який Андрію дуже подобався. Однією із причини було те, що серед вихователів була його бабуся Ольга. Починаючи із 2004 року, вісім з половиною років навчався у рідній Горішньозалучанській ЗОШ І-ІІ ступенів. У школі перевагу надавав таким предметам як: математика, фізкультура, фізика. Андрій часто їздив на олімпіади та спортивні змагання. Юному учневі подобалося брати участь у шкільних виставах, а особливо бути ведучим, він обожнював перебувати в центрі уваги. Він любив свою школу і свій великий дружний клас.
Андрій був комунікабельним, життєрадісним, мав чудові лідерські якості. Він був активним учасником туристсько-краєзнавчого гуртка, брав участь у походах і мандрівках рідним краєм. Любов до захисту Батьківщини та бойовий дух зароджувалась ще з шкільних років, тому перед початком другого семестру, Андрій припиняє навчання в дев’ятому класі, і продовжує вчитись у Прикарпатському військовому ліцеї.
Після його закінчення у 2014 році, Андрій вступив у Харківський Національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. Із початком війни на сході України він перериває навчання і підписує трьохрічний контракт зі Збройними силами України, стає воїном-добровольцем. Юний сержант служив у славнозвісній 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Позивний обрав для себе „Лукас”. Андрій був авторитетом та підтримкою для своїх військових побратимів. Командир неодноразово покладав на нього відповідальну роботу та завдання, знаючи, що він все виконає бездоганно.
Після закінчення контракту, Андрій переїжджає до Франції, де два з половиною роки працює будівельником в Парижі. У Франції знайшов багато друзів з усього світу, які його любили і шанували за доброту, щирість, за те, що був вірним і надійним товаришем. 24 листопада 2021 року Андрій приїхав на Батьківщину вперше за два роки. Саме тоді він змінює свою фамілію на Капанюк (яку в подальшому якомога швидше планував поміняти знову на Луканюк). Пробувши вдома із сім’єю два місяці Андрій 30 січня повернувся у Францію. Але на жаль на короткий час.
Дізнавшись про воєнні дії сумнозвісного 24 лютого, Андрій повернувся на Батьківщину з великим вантажем гуманітарної допомоги.
5 березня він разом із товаришем на автомобілях, призначених для військової бригади, виїхали у одну із гарячих точок України, захищати місто Миколаїв. А вже 15 березня страшна звістка сколихнула всіх: під час виконання бойового завдання сержант Андрій Луканюк загинув. Поховано захисника у рідному селі Горішнє Залуччя.
31 березня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі сержант Луканюк А.В. (Капанюк) посмертно нагороджений орденом „За мужність” III ступеня.
Смерть Андрія – це велика непоправна втрата для родини, для села, для України. Для всіх, кого він так любив, що не пошкодував свого молодого життя.
