ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: БАСАРАБА АНДРІЙ ІВАНОВИЧ

Народився Басараба Андрій 5 грудня 1989 року у місті Снятин. Ще з дитинства ріс веселим, життєрадісним, енергійним, непосидючим хлопчиком, який любив природу, людей і життя.

У 1996 році пішов у перший клас Снятинської школи імені Василя Стефаника (тепер — Снятинський ліцей). Першими вчителями були Равлюк Оксана Михайлівна та Кара Оксана Володимирівна, які завжди відгукувалися про Андрійка, як про слухняного учня, що сумлінно виконував доручення. Змалку Андрій любив виступати, був справжнім «маленьким актором».

У школі мав авторитет серед однокласників, був вірним і надійним товаришем, який ніколи не підведе. Мав золоті руки, захоплювався ремонтом мотоциклів, був вправним помічником для своїх батьків.

Отримавши неповну середню освіту, Андрій відразу пішов працювати. Спочатку розвозив морозиво, пізніше працював у торгово-виробничому малому підприємстві «Явір», а потім виготовляв залізобетонні вироби.

Любов до Бога, родини та України Андрій проніс крізь усе своє життя. Він безмежно любив свою матусю Лесю, тата Івана, сестричку Надійку, швагра Ярослава та племінницю Мар’янку. Багато часу проводив у родинному колі. Ще з малих літ виріс у сім’ї, де цінувалися і підтримувалися українські звичаї і традиції. Брав участь у підготовці до різдвяних і великодніх свят, любив колядувати та з родиною відвідувати Службу Божу у микулинській церкві Святителя Миколая.

У нього було багато мрій, але найбільше мріяв про міцну сім’ю та власне житло. Але, на превеликий жаль, його планам завадила війна.

У 2015 році пішов захищати Батьківщину в АТО, де одразу ж проявив свою мужність, перехопивши напад снайпера у селищі Золоте Донецької області. 2 грудня 2016 року президент України Петро Порошенко нагородив Андрія медаллю «Захиснику Вітчизни», а 17 лютого 2016 року він отримав відзнаку президента України «За участь у антитерористичній операції». Вже згодом, декілька разів підписував контракт, бо не міг залишити своїх побратимів. Навіть з цього можна зрозуміти, яким добрим, щирим, дружнім та чесним він був.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Андрій з перших днів вирушив на передову, аби захищати свою країну. Пройшов боями Бучу, Ірпінь, Харків, Авдіївку, і навіть після поранень і контузії повертався на передову, захищав багато областей, стояв на варті нашого мирного неба. Але, на жаль, ворожа куля наздогнала його 21 червня 2022 року у бойовому завданні за Сєверодонецьк.

Андрій отримав нагороди за свої бойові заслуги посмертно: медаль «За заслуги перед Прикарпаттям» та за указом президента України Володимира Зеленського від 28 листопада 2022 року №805 його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Тепер йому назавжди 32 роки. Кажуть, що людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. Андрій назавжди залишиться мужнім захисником, вірним другом, чудовою людиною у серцях своїх рідних, друзів, знайомих і побратимів. Його зоря згасла на небесному небосхилі, та віримо, що земне життя переходить у вічність. Тож вічна пам’ять і слава відважному українському воїну Андрію, який захищав Батьківщину та кожного з нас!