ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: ШИХОВ ВАЛЕРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

Шихов Валерій Васильович  народився 14 серпня 1974 року в сім’ї військового. З дитинства любив природу- ліс, особливо у грибну пору, тварин, птахів… Завжди в його кишенях був корм для безпритульних котів і собак. Ніколи не пройшов повз тих, хто потребує допомоги. Завжди щирий, добрий, небагатослівний. У школі захоплювався спортом, мав звання кандидата в майстри спорту зі спортивного орієнтування. Після закінчення Снятинської школи-інтернату здобув спеціальність автослюсаря. В 1993 році був призваний до лав Української армії. Спочатку навчався в навчальному центрі в Бердичеві, згодом,  уже в званні молодшого сержанта завершував службу у Тернопільській військовій частині. Після повернення з армії разом із старшим братом відкрили майстерню по ремонту побутової техніки, а саме холодильників і пральних машинок. Валерій зарекомендував себе відповідальним, добросовісним майстром, якого знали і за межами Снятинщини. Він дуже рідко сердився, всі проблеми вирішув з посмішкою… Знаменита «Шиховська усмішка…». Валерій був добрим шахматистом..   Ранок починався з чашечки запашної кави і партії в шахмати з дружиною. Називав це «мат до кави» для зарядки розуму.

  В 1996 створив сім’ю. Вивів у доросле життя двох синів… Побудував будинок… Посадив сад… Побавив маленького онучка…

   Коли почув страшну звістку 24 лютого 2022 року, то не чекав повістки. Як справжній чоловік, захисник, зі словами «Хто, як не я?» сам пішов до військомату і вже 28 лютого був у складі ЗСУ 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» (ОГШБ), (стрілець мотопіхотного батальйону).

   Мій хороший, добрий, ніжний, мужній чоловік, який так любив життя і все живе взяв в руки зброю, щоб захистити свою родину, свій рідний край від навали жорстоких ворогів, які прийшли зробити з України «випалену землю». Валерій Шихов захищав населені пункти Київщини, Житомирщини  бачив результати жорстокості рашистів, які колись називали себе «братами»

 В травні їхня частина була передислокована на схід. Валерій захищав у важких боях Лисичанськ, Сєвєродонецьк. Надавав на полі бою медичну допомогу пораненим побратимам, неодноразово виносив поранених і загиблих побратимів з поля бою…

В липні 2022 разом з побратимами підбили ворожий танк. Танкістів, які вижили, взяли в полон. І Валерій, побачивши переляканого ворога!!! (молодого, віком десь 25 років) дав йому води… Дав води вбивці, який прийшов вбивати і його, і його друзів… Навіть в такій ситуації проявив милосердя до ворога…

 Розказував, що не було такої зброї, яка б по них не гатила… Але ніколи не скаржився… Завжди кожна розмова закінчувалася словами «Все буде добре!». Але, на жаль, так не сталося…

  Побратими згадують Валерія як доброго, знаючого, такого, який зразу прийде на допомогу, який казав: «Я смерті не боюся… Але війну ми мусимо зупинити тут. До свого дому її не пустимо..» Валерій Шихов свого слова додержав… Додому війну не пустив ціною власного життя.

В серпні приїжджав у відпустку. Тішився, що вони зуміли не пустити війну у рідний край, хоча добре розумів ціну миру на нашій території. 22 серпня відпустка закінчилася. Частина, в якій служив Валерій, вже була у Бахмуті…

 22 вересня під час страшного кровопролитного бою за Бахмут він загинув…

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ І ШАНА ГЕРОЮ!..