ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: ЛАЗАРЕНКО ОЛЕКСАНДР РОМАНОВИЧ
Лазаренко Олександр Романович, народився 14 серпня 1990 року в місті Снятин Івано-Франківської області у сім’ї Наталії та Романа Луциків.
Коли Олександру виповнилося три роки почав відвідувати дитячий садок. Ріс енергійним, рухливим, допитливим, комунікабельним, артистичним хлопчиком. Часто виконував головні ролі в святкових заходах.
У 1996 році пішов до 1 класу Снятинської середньої школи ім. Василя Стефаника. Мав схильність до гуманітарних наук, гарну пам'ять, із легкістю засвоював іноземну мову.
Коли Сашко навчався у початковій школі, у нього народилася сестричка Вікторія, яку він дуже любив, допомагав батькам доглядати та навчати її, був для неї захисником, порадником та вірним другом. Ці теплі стосунки між братом і сестрою збереглися назавжди.
Після закінчення школи, у 2007 році став студентом Снятинського сільськогосподарського технікуму за спеціальністю «агрономія». Протягом навчання, здобув усі категорії водія. Брав участь у спортивних змаганнях, за що неодноразово був нагороджений грамотами та дипломами. У студентські роки захоплювався танцями.
Трудову кар’єру розпочав із роботи в Снятинській санітарно-епідеміологічній станції, а пізніше у пекарні. Згодом поїхав за кордон. Протягом чотирьох років проживав і працював на острові Ібіца (Іспанія). Вільно володів іспанською, англійською та французькою мовами. Завжди був відкритим, щирим, справедливим та прямолінійним. В будь-який час доби і за будь-яких обставин завжди готовий був прийти на допомогу.
Крім багатьох друзів-ровесників та однокласників, мав друзів різних національностей, завдяки своєму щирому та доброму характеру.
У 2018 році повернувся в Україну, і створив сім’ю із дружиною Андріаною. А вже через рік – народився маленький синочок Давидик, якого Сашко любив більше за власне життя. Тішився ним, мріяв про його щасливе й велике майбутнє.
Дуже любив транспорт і активність. Завжди казав, що рух – то є життя. Привчав синочка до риболовлі, адже сам нею захоплювався. У вільний час, завжди збирав своє рибальське спорядження і відправлявся у затишні куточки біля водойми.
Олександр завжди мріяв показати Середземне море та красу тропічного острова дружині та синочку, проте власну мрію так йому і не вдалося втілити у життя. Все зруйнувала ця клята війна!
Під час вторгнення російських військ на територію України, чоловік добровільно вступив до лав ЗСУ (у серпні 2022 року). Після проходження військової підготовки у Великій Британії, від імені офіцерського та солдатського складу, тренерів був нагороджений відзнакою «За сумлінну працю та відданість професії військового для захисту України». Зарекомендував себе як неперевершений професіонал та дуже цінний військовослужбовець Збройних Сил України.
Після навчання одразу був направлений на нульові позиції у Бахмутський район Донецької області. Загинув 18.11.2022 року у селі Білогорівка під час мінометного обстрілу. Прикрив собою побратимів. Служив у складі 8 батальйону 10 Гірсько-штурмової бригади. Був гранатометником.
У день загибелі чоловіка дружина дізналася що вдруге вагітна. Написала йому повідомлення, проте Саша так і не встиг його прочитати. Наступного дня прийшли працівники військкомату і повідомили, що мій Герой отримав травми не сумісні із життям, став небесним Янголом.
Важко переносити біль втрати найріднішої людини, і по сьогодні не вірю що ця біда трапилася із нашою сім’єю! А ще важче було усвідомити те, що ще не народжений другий синочок не побачить синіх очей свого батька, ніколи не почує його щирий голос, теплі слова любові і підтримки.
Назавжди в пам’ять закарбувалися останні Сашкові слова: «Цьопики мої, люблю Вас, все буде добре!», з якими він засинав і просинався щодня і щоночі під час несення служби.
У серпні 2023 року у Олександра народився другий син, про якого він так сильно мріяв. Новонародженого Сашка названо в честь його загиблого батька-Героя.
Указом Президента України №318/2023 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Лазаренка Олександра Романовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Віримо, що наші Ангели Небесного війська, ніколи не залишать нас, а будуть поруч щохвилини в нашому житті. Любимо їх до нестями !!!
