ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: ДІДУШКО ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ
Дідушко Віктор Андрійович народився 16 вересня 1983 року, на радість і гордість батькам і сестрі Зоряні.
Він був таким хлопчиком, якого любили всі навколо: гарненький, завжди усміхнений, допитливий і занадто самостійний, чим іноді доводив маму до переживань. Любив бути в центрі уваги. Змалечку знав, що таке повага до дорослих, любов до близьких і турбота про тварин.
Середню освіту здобув у СШ 90 у Львові, користувався повагою серед однокласників, бо важливою рисою характеру у Віктора було загострене почуття справедливості. Умів він постояти за себе і друзів.
Дуже цікавився історією. Багато знав і любив дискутувати на цю тему.
Коли у десятирічному віці Вітя з мамою їхали в Україну, бо народився у Ленінграді і спілкувався у садочку російською мовою, запитав у мами, на якій мові говорять в Україні? Мама йому розповіла про звичаї, традиції, про різницю між країнами. Вітя уважно слухав, задавав безліч питань, встав і твердо заявив, що ми тепер будемо жити в Україні і спілкуватись виключно українською мовою. Склалось таке враження, що в цю мить юнак став свідомим маленьким воїном зі сталевим характером, в якого надихнули незламний дух патріотизму.
Мама сильно ним пишалась, бо в їхній родині не одне покоління брали активну участь у національно-визвольній боротьбі.
Вищу економічну освіту Віктор здобув у Буковинському державному фінансово-економічному університеті.
У своїх 18 років уже не юнак, уже козак, він пішов служити у лави військових, у Львівську почесну 80-ту десантно-штурмову бригаду. Гідне виховання, здобута освіта і любов до України – ось, що спонукало Віктора, не задумуюсь про наслідки, сміливо піти воювати у 2015-16-их роках в зону АТО. Там, у Старобільську Луганської області, вони утримували кордони нашої держави. Був нагороджений орденами і медалями за оборону рідної держави.
Після завершення служби, Віктор жив і працював у Львові. Часто приїздив до мами Лідії, яку сильно любив і пишався нею. Не цурався ніякої роботи. За своє коротке, але яскраве життя він зумів довести, що вміє працювати і головою і руками. Усе, за що він брався – неодмінно доводив до кінця. Така була його риса характеру.
Бабуся Оля розповідала історії про своє нелегке дитинство, про те, що відбувалось у ті тяжкі часи, коли нам, українцям, доводилось в черговий раз воювати за Україну, що Віктор у ті дні, коли почалось повномаштабне вторгнення, не дочікуючись повістки, пішов у військкомат, щоб одному з перших піти боронити рідну державу. З його досвідом, Віктор одразу ж потрапив на передову у ряди 80-ї, а потім 46-Ї Окремої десантно-штурмової бригади у найгарячіші точки.
Саме вони наприкінці 2022 утримували, потім і звільнили частину Бахмуту, за що були відзначені нашим Президентом.
Віктор був розвідником-кулеметником. Та інформація, ті досягнення, які вони здобували там, у тому «пеклі на землі», не на один крок допомагала побратимам відвойовувати захоплені території і приблизити перемогу, яку ми неодмінно дочекаємось. Низький вам за це уклін!!!
Останній подих героя був 9-го січня 2023 року у бою під Соледаром.
Віктору назавжди залишиться 39 років.
Молодий і успішний він не вагаючись віддав своє життя, аби ми могли тут жити далі, дихати, народжувати гідне покоління і шанувати їх – тих, хто у бою за волю пішов в далечінь…
