МИХАЙЛО БАЖАНСЬКИЙ І СНЯТИН

Сьогодні, 6 лютого минає 115-річчя від дня народження українського громадсько-політичного діяча, письменника, публіциста, краєзнавця, пластуна – Михайла Васильовича Бажанського.

З цієї нагоди працівники Снятинської міської ради поставили квіти шани та пам’яті до підніжжя пам’ятника, як знак вдячності за збереження краєзнавчої спадщини нашого краю.

Довідка:

Михайло Бажанський народився 6 лютого 1910 року в м. Снятин. Початкову освіту здобув у місцевій народній школі, гімназії та польській середній школі в Коломиї.

У 1921 році вступив до «Пласту», а роком пізніше став організатором пластунських організацій на Снятинщині (1922—1923 р.р.). Став учасником УВО, а згодом – ОУН. У 1927–1928 роках – політичний в’язень, через що змушений був піти в підпілля і переїхати у 1929 році до Чехословаччини, де проживав 10 років. Там уже закінчив гімназію екстерном і вступив до Українського Вільного Університету в Празі, студіював українську мову та літературу у професора Олександра Колесси. У 1930 році був співорганізатором Першого з’їзду Союзу Українських Пластунів Емігрантів.

У Вищій Політичній школі у Празі вивчав журналістику і згодом став редактором «Пластової Трибуни», «Молодого Життя» (перший випуск здійснив за власні кошти). Був членом та керівником пластових таборів у Карпатській Україні (1930–1938). Там М. Бажанський зблизився з василіянином о. Христофором Миськовим – великим патріотом, громадським діячем в українських Карпатах. Спільними силами вони зорганізували «Просвіту», щоб підвищити національну свідомість серед населення. Ще в шкільному віці М. Бажанський об’їздив поселення колишніх вояків УНР, влаштовуючи для них гуртки й проводячи лекції, знайомлячи їх з організаційними справами. Був координатором незалежного Пласту старшого віку. Водночас допомагав редагувати журнал «Розбудова Нації», шукав джерельних довідок. Тоді фактично почав писати есе, статті, оповідання.

У 1936 році – голова Українсько-литовського товариства в Празі, курінний Старшо-пластунського Куреня ім. О. Вахнянина (Прага, 1936–1939), секретар Українського європейського об'єднання. У 1938–1939 роках брав активну участь у створенні державних структур Карпатської України, мав ранг лейтенанта Карпатської Січі, був редактором офіційного державного бюлетеня в Хусті.

М. Бажанський уникнув неволі, бо повернувся до Праги через Румунію, Югославію і Австрію. Німецька влада не визнала його чехословацького громадянства і видала йому документи як бездержавному. Певний час працював у редакційній колегії журналів «Наступ», «Пробоєм» та інших видань. Заснував власне видавництво, яке, одначе, було незадовго закрите німецькою владою.

У кінці 1941 р., щоб оминути арешту, М. Бажанський виїхав з Праги до Львова, де до 1943 р. був директором Дослідницького інституту України, тоді ж став редагувати видання «Сурми», брав активну участь у культурному й літературному житті Львова, поки німецькі чини не почали знову стежити за його працею. Цей період М. Бажанський описав у своїх спогадах «Мозаїка квадрів в’язничих» (Ашаффенбурґ, 1946).

Після закінчення Другої світової війни М. Бажанського випущено з концтабору. Він стає членом Мистецького Українського Руху, працював над творами, писав різні статті, анонімні пропагандистські матеріали під псевдонімами Михайло Вірлиний, Пелехатий, Кудеяр. Почав працю з оновленим Пластом, а в 1946 р. став комендантом Шостого Виряду Українського Еміграційного Пласту для хлопців.

Референт Літературно-мистецького клубу (1941–1943) та член Культурної Ради м. Львова. В’язень німецьких таборів (з 1943), організатор табору для переміщених осіб (Ашаффенбург, 1945–1949), співробітник тижневика «Неділя», член Спілки журналістів у Німеччині. Курінний VI Куреня СУПЕ «Закарпатці» (з 1946), голова Контрольних Комісій СУПЕ (1945) та Головної пластової старшини (1946–1949), голова Пластової Області Ашаффенбург (до 1949).

У 1949 році виїхав до Америки й оселився в Детройті. Член так званої Дієвої Головної пластової старшини, голова її Контрольної Комісії (1950–1952). У 1954 р. став громадянином США. У Детройті співпрацював із Пластом, і редагував різні видання: бюлетень «За чаром Срібної Землі» (з’явилося 18 видань 1950–1958 рр.), тижневик «Український Прометей» та журнал «Снятин» (з 1968), на початку 1950 років працював головним редактором «Книги Мистців» (Торонто, 1954 р.) про українських письменників, журналістів, акторів і музикантів.

Член Головної Пластової Ради (1952–1958), член та генеральний секретар Головної Пластової булави (1958–1962). Голова Метрополітального відділу Українського Конгресового Комітету в США (1962–1965), голова Комітету Поневолених Народів (1962–1964). Фундатор музею-архіву та української бібліотеки (понад 12 тис. томів), переданих Українському Науковому інституту Гарвардського університету (1974). Автор близько 100 окремих творів та публікацій.

Михайло Бажанський був великим книголюбом, мав велику приватну книгозбірню, де були давні й рідкісні видання XIX і початку XX століття, зокрема 20-х років, заборонені в СРСР. У його помешканні був своєрідний музей, архів і бібліотека. Ними користувалися письменники і журналісти. Більшість із тих книжок, які купував за власні заощадження, передав у 1974 р. як дарунок Українському Науковому Інститутові Гарварду. М. Бажанський був членом УНІ Гарварду і часто брав участь у його семінарах, читав лекції в Детройті й інших містах.

Відійшов у вічність М. Бажанський 18 січня 1994 р. в Детройті. 2008 року в центрі м. Снятин було встановлено бронзовий постамент Михайлу Бажанському, біля якого щорічно вшановують пам'ять великого патріота-земляка. Почесний громадянин Снятина.