ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: ТКАЧУК ЛЮБОМИР МИКОЛАЙОВИЧ
Ткачук Любомир Миколайович народився 14 травня 1975 року в селі Прутівка в сім’ї вчителів Миколи Івановича і Ніни Мирославівни.
Дитинство і юнацькі роки він провів у селі Стецева. Тут він ходив до школи, був активним у шкільному і позашкільному житті, спортивних і туристичних гуртках, художній самодіяльності, мав музичну освіту. Батьки приділяли багато уваги його всебічному розвитку. У 1992 році закінчив школу зі срібною медаллю і поступив на історичний факультет Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича. Цікавився етнографією, історією рідного краю, народними звичаями, вчився паралельно на військовій кафедрі, був завжди душею товариства.
Після завершення навчання в університеті у 1997 році почав працювати спершу в пансіонаті, потім в санаторії «Карпатські зорі» м. Косів екскурсоводом. Ерудований і толерантний, відповідальний, зарекомендував себе на роботі з найкращої сторони. Проводив цікаві екскурсії для дітей із Чорнобильської зони, ознайомлював з Карпатським краєм, його традиціями, духовністю, ремеслами і працівників Одеського припортового заводу, портів Южного, Іллічівська, Миколаєва.
Оскільки гори були не лише його захопленням, а й любов’ю, то цю любов він передавав усім оточуючим його людям. Екскурсії, які він проводив з великим натхненням, були завжди наповнені патріотичним змістом. Умів зацікавити слухачів легкістю подачі, поетичністю, жартівливістю. Не стояв осторонь політичних подій в країні, був учасником Майдану.
Тут, у Косові, він зустрів кохання свого життя — Людмилу Мельниченко. В 2006 році Любомир залишає гори і їде до моря, в Іллічівськ (Чорноморськ), де одружується зі своєю обраницею.
З 2007 року почав працювати докером-механізатором на державному підприємстві «Іллічівський морський торгівельний порт». У 2008 році народився син Антон, якому був дуже радий Любомир. Чуйний, відповідальний батько з однаковою любов’ю ставився до свого сина і прийомних дочок Анастасії і Кароліни.
У 210 році закінчив Одеський морський університет за спеціальністю «Менеджмент організації» і продовжував працювати в порту. Життєрадісний і благородний, завжди готовий прийти на допомогу, дотримувався слова, тому користувався авторитетом і повагою на роботі. Мав багато друзів по всій Україні, «Світла людина» називали вони його.
Був почесним донором України, бо над усе цінував життя і тому своєю кров’ю рятував життя іншим.
Любомир любив море, але гори залишались його пріоритетом. Кожного літа разом із сім’єю, друзями, знайомими продовжував підкорювати Карпатські вершини. З шести двох тисячників України подолав чотири. Мріяв покорити решту з них з сином Антоном, якого виховував так, щоб той не боявся ніяких перешкод і зміг їх подолати.
Люблячий син, коханий чоловік, турботливий батько, чудовий брат — він був справжнім захисним щитом для своєї родини.
Любомир любив Україну, тому пішов захищати рідний край і свою найдорожчу родину. 1 березня 2022 року він добровільно вступив до лав ЗСУ, демонструючи своє головне прагнення в житті з позивним «Мир». Він довів, що справжнім патріотом треба бути не на словах, а на дії.
Любомир був вірним побратимом, який надихав своїм прикладом, був готовим завжди підставити надійне плече, справедливим командиром.
Брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи у районах Одеської, Миколаївської, Херсонської та Донецької області.
9 лютого 2023 року старший лейтенант Ткачук Любомир Миколайович, командир взводу управління мінометної батареї військової частини А4210 — загинув під час бойового зіткнення з силами противника в районі населеного пункту м. Вугледар, Донецької області, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, залишаючись вірним військовій присязі.
Він боровся за кожного з нас і віддав своє життя за волю і незалежність Батьківщини, як справжній чоловік, Герой України.
