ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: Луканюк (Капанюк) Андрій Васильович
Народився Андрій 25 травня 1998 року в селі Горішнє Залуччя у родині молодих батьків Руслани та Василя Луканюків. Він був першою дитиною в сім’ї. У родині Андрій славився своєю комунікабельністю, відданістю, турботою, вмінням добиватися цілей. Андрій був енергійним, старанним та щирим хлопчиком. У 2000 році в Андрія народилася сестра Анастасія, яку він любив та підтримував протягом всього життя.
Його біографія коротка, поміщається в неповних двадцять чотири роки, але така яскрава. Із 2001-го до 2004-го року навчався у Долішньозалучанському закладі дошкільної освіти “Ромашка”, який Андрію дуже подобався. Однією із причини було те, що серед вихователів була його бабуся Ольга.
Починаючи із 2004 року, вісім з половиною років навчався у рідній Горішньозалучанській ЗОШ І-ІІ ступенів. У школі перевагу надавав таким предметам як: математика, фізкультура, фізика. Андрій часто їздив на олімпіади та спортивні змагання. Юному учневі подобалося брати участь в шкільних виставах, а особливо бути ведучим, він обожнював перебувати в центрі уваги. Андрій любив її, свою школу, і свій великий дружний клас.
А ще любив рідний край і Україну, мріяв стати їхнім захисником. Ця мрія у січні 2013-го року привела Андрія на навчання у Прикарпатський військово-спортивний ліцей. Саме тут він почав свою дорослу сторінку життя. Він любив та цінував викладачів. Тут Андрій познайомився із великою кількістю друзів. 2015 року Андрій закінчив навчання в ліцеї і вирішив продовжити навчання військового. Самостійно здавши іспити на державну форму навчання, Андрій вступив у Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба.
2016 року Андрій вирішує покинути університет та підписує контракт на службу у Збройні сили України. Юний сержант добровольцем воював на Донбасі. Служив у славнозвісній 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Позивний обрав для себе „Лукас”. Андрій був авторитетом та підтримкою для своїх військових побратимів. Командир неодноразово покладав на Андрія відповідальну роботу та завдання, знаючи, що він все виконає бездоганно.
2019 року після закінчення контракту Андрій спробував пошукати щастя за кордоном, два з половиною роки працював у Парижі. То були справді щасливі роки. Там знайшов багато друзів з усього світу. Його любили і шанували за доброту, щирість, веселу вдачу, за те, що був вірним товаришем. Андрій любив життя! Хотів добитися великих вершин та мав багато нездійсненних планів і мрій.
24 листопада 2021 року Андрій приїхав на Батьківщину вперше за 2 роки. Саме тоді він змінює своє прізвище на Капанюк (яке в подальшому якомога швидше планував знову змінити на Луканюк). Пробувши вдома із сім’єю 2 місяці Андрій 30 січня повернувся у Францію. Але на жаль на короткий час.
24 лютого 2022 року, почувши про початок війни, Андрій вирішив повернутися на Батьківщину. Він відвідував мітинги та виступав із промовою у самому серці Парижу в підтримку України. За короткий час зібравши все необхідне для відправлення додому, Андрій вирушив у дорогу з великим вантажем гуманітарної допомоги. 5 березня о шостій годині ранку він разом із товаришем на автомобілях, призначених для військової бригади, виїхали в одну із гарячих точок України, захищати місто Миколаїв. А вже 15 березня 2022 року прилетіла страшна звістка: під час виконання бойового завдання сержант Андрій Луканюк загинув.
31 березня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі сержант Луканюк.А.В. (Капанюк) посмертно нагороджений орденом „За мужність” III ступеня.
Поховано захисника у рідному селі Горішнє Залуччя, Коломийського району, Івано-Франківської області.
Смерть Андрія – це велика непоправна втрата для родини, для села, для України. Для всіх, кого він так любив, що не пошкодував свого молодого життя.
