ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: КАНТИМІР ПЕТРО ІГОРОВИЧ
Кантимір Петро Ігорович уродженець села Княже. Народився 22 червня 1995 року в сім'ї Ігоря та Тетяни. Дитинство та юність пройшли серед мальовничої краси села. Теплі стосунки у нього завжди були з старшим братом Михайлом, який був для нього взірцем. Сором'язливим маленьким хлопчиком 1вересня 2001року Петра привели у перший клас Снятинської школи-інтернату. В школі провчився до 9 класу.
Проблеми зі здоров'ям завадили Петрові продовжувати здобувати освіту за шкільною партою, тому 10-11 клас він продовжив навчання в індивідуальній формі в Княженській школі. До 19 років лікувався і не мав змоги продовжити навчання у вишах. Він ніколи не боявся жодної роботи, тому в селі завжди знаходив для себе підробіток.
Був одружений двічі, але справжню сім'ю зумів створив з другою дружиною Марією, з якою одружився в 2016 році. Від цього шлюбу у молодого подружжя народилося 5 дітей: Максим, Анна, Вероніка, Наталія, Іван. Петро завжди був люблячим батько, хорошим чоловіком, справжнім патріотом.
24 лютого ворожа Росія напала на Україну. Незважаючи на стан здоров'я та велику сім'ю, Петро не залишився осторонь та 1 березня вступив до лав ТРО. Важко підкосила новина про поранення брата Михайла, але він був сильним духом, тому 10 квітня вирушає з побратимами на схід України, де ведуться запеклі бої.
Петро завжди був сповнений патріотизму, любові до рідної землі та своєї родини, умінням і бажанням захищати свої цінності навіть ціною власного життя. Але мало було відведено йому часу для винищення ворога, тому 7 травня о 17.04 від ворожого обстрілу він загинув. Ми всі важко сприйняли цю новину, але твердо знаємо, що героями стають лише ті люди, які можуть пожертвувати собою заради блага та життя інших.
Він був та залишається в нашій пам'яті добрим, веселим, щирим, усміхненим, але ми знаємо, що "герої не вмирають", а вічно живуть в наших серцях.
