Міжнародний день пам’яті жертв фашизму
День пам’яті жертв фашизму — це день пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули у результаті гігантського, нелюдського експерименту. Це мільйони солдатів, яких нацистські лідери зіштовхнули один з одним, але ще більше — мирних жителів, які гинули під бомбами, від хвороб і від голоду.
З 1962 року було прийнято вважати кожну другу неділю вересня Міжнародним днем пам’яті жертв фашизму. Цей день був визначений саме у вересні, тому що на цей місяць припадає дві пов’язані з Другою світовою війною дати — день її початку і її повного завершення.
Україна входить до числа країн, найбільш постраждалих у роки Другої світової війни — як від воєнних дій, так і від військових злочинів. Прямі втрати населення — вбиті та померлі від поранень або голоду, зниклі безвісти — складають понад 8 мільйонів осіб.
Також сьогодні згадуємо початок депортації жителів Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини. Дослідники називають цей період війною після війни й трагедією людських доль. З документів відомо, що ще в міжвоєнний період прислужники радянської системи, зокрема на Лемківщині, які толерували місцеве москвофільство, спеціально їздили до Москви з питанням виселення лемків. Однак на це не погоджувалася влада Другої Речі Посполитої.
Після того, як 1939 року було підписано пакт Молотова — Ріббентропа, радянські агітатори активізували свою пропагандистську діяльність — через поширення листівок, брошур, агітаційних плакатів, обіцянок кращого життя — серед лемків за виїзд до СРСР. Це була акція агітації без елементів примусу. Однак на неї повелися, за даними історичних джерел, приблизно 5 тисяч осіб.
Згодом, 9 вересня 1944 року, СРСР та Польща уклали угоду про так звану добровільну евакуацію населення із прикордоння. Попри маніпуляції у тексті, договір насправді передбачав насильницький характер так званої евакуації. Під переселення потрапили жителі Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Любачівщини, а згодом, у 1951 році, — і Західної Бойківщини.
За результатами Люблінської угоди 1944 року та операції “Вісла” 1947 року, було депортовано приблизно 630 тисяч осіб із території Закерзоння. Це насамперед трагедія людських доль, яка стала драмою цілих поколінь. Лемківщина втратила цілісність як історико-етнографічний регіон.
Загалом післявоєнна депортація стала для місцевого люду війною після війни. В Україні депортовані українці, серед яких лемки, холмщаки, надсянці, виявилися начебто й серед свого народу, але не на своїй землі.
Пам'ятаємо, щоб не повторилося...
