ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: ВАХНЮК ВІКТОР ІВАНОВИЧ
Віктор Вахнюк народився 28 січня 1974 року в сім'ї Вахнюка Івана та Вахнюк Василини. В шлюбі у них народилося троє дітей, з яких Віктор друга дитина. Проживала сім'я в селі Стецева, Снятинського р-н, Івано-Франківської області. Віктор з малих літ був безстрашною дитиною. Коли йому виповнилося 6 років він навчився плавати і незважаючи на такий малий вік він вже перепливав сільський став. У 8 років батько навчив Віктора їздити на машині. В нього завжди була жага вчитись чомусь новому. За шкільні роки Віктор навчився їхати на різному транспорті, від легкових до велико-габаритних машин. Закінчивши школу Віктор був призваний у армію. В 1990 році прийняв присягу та служив два роки. Служив Віктор в Донецькій області, в місті Єнакієво. Після повернення із армії Віктор в сусідньому селі Малятинці зустрів своє кохання Ольгу та одружився з нею. В 1994 році в них народилася перша дитина - донечка Яна. В цей період Віктор з сім'єю проживав біля бабусі, працював різноробочим. Криза в країні внесла свої корективи, а тому для того щоб матеріально забезпечити сім’ю, Віктор поїхав в Крим працювати на будівництві. На будівництві він відпрацював все своє життя. Спочатку простим будівельником, а пізніше по кар’єрній драбинці доріс і до головного інженера. Працював Віктор в різних містах України тому в нього було багато друзів не тільки з рідного села а й з цілої України. У 2000 році в шлюбі народилася друга дитина - син Михайло. Якщо донечка для Віктора - це квітка його життя, то сина він хотів навчити все з малечку, що вмів сам. Віктор з дитинства прив'язував своїм дітям любов до природи, тварин, яку в собі мав необмежену. Завдяки цій любові він зробив дуже затишний краєвид навколо свого будинку. Посадив сади різних плодів, туї, сосни, викопав невеличкий ставочок. В нього було дуже багато захоплень в житті, а саме: полювання, колекціонування старовинних речей, стрибки з парашутом, яких налічується більше 50. З кожним разом все збільшувалась відстань стрибків, тому здавалась, в нього не було ніколи ніяких страхів. А ще любив дерев'яні вироби і картини з природою. Тому в його будинку є багато виробів з дерева і незначна кількість картин. Любив дуже тварин, починаючи від собак до диких лісових тварин. Вдома в нього були собаки різних порід, а також і лісові звірі. Віктор приносив додому зайця, лисицю, борсука, білочку і саме чим він просто марив так це вовк. Також Віктор їздив за кордони працювати і відвідав значну кількість держав, де теж працював будівельником. Завдяки цим навикам будівництва він сам спроектував свій новий будинок. Потроху Віктор реалізовував свої плани і почав будову власного будинку. У 2021 році працював в Україні, але 18 лютого 2022 року Віктор знову поїхав на заробітки в Німеччину. На превеликий жаль 24 лютого почалась повно масштабна війна з Росією і 25 лютого Віктор вже був в Україні, тому що вважав своїм обов'язком захищати свою рідну державу. Ранком 25 лютого прибувши додому залишив за дверима свої речі, тільки сказав: « Я іду на війну, іду захищати свою державу!» і пішов. Приїхавши в Снятин пішов у військкомат добровольцем. Звідти він навіть не повертався додому, його зразу взяли. Через незначний час Віктора вже везли в Львів. Там він пару днів проходив навчання. Потому вступив до лав ЗСУ до взводу спеціального призначення 1роти, батальйон "Донбас" військової частини 3035, Східного оперативно-територіального об'єднання Національної Гвардії України. Вже звідти його відправили в «гарячі точки». Але йому було не достатньо і він казав, що в другій стороні гине багато хлопців, тому писав тричі рапорти, щоб його переводили все дальше і дальше. Воював Віктор по Донецькій області де велися найактивніші бої, оскільки відслуживши в армії він добре знав місцевість. Був безстрашним, відважним і дуже вольовим. Бездоганно виконував всі бойові завдання, одне із яких було неподалік Зарічного і Новосадове Донецької області. Віктор добре спланував і організував систему вогневих позицій для ведення оборонних та наступальних бойових дій. Завдяки цьому здобув орден за мужність ІІІ ступеня. Сім страшних місяців Віктор перебував на війні. Страшних не тільки для нього а й для його родини. 5 жовтня 2022року його батальйон в запеклих боях визволив Лиман. Переходячи на наступні позиції 6 жовтня неподалік с. Терни, Лиманського р-н., Донецької області Віктор помітив наближення ворожих сил окупантів до їхньої позиції. Злагоджено та професійно Віктор з своїм батальйоном вступив в нерівний бій з окупантами…. там і загинув. Це була жахлива звістка для всієї родини. Привезли тіло Віктора до рідної домівки аж 11 жовтня, тому що велися запеклі бої. 14 жовтня він був похований на Стецівському цвинтарі. Йому назавжди 48. Вічна пам'ять Віктору і всім захисникам України.
