ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: КОТЛЯРЧУК РОМАН ІВАНОВИЧ

Роман Котлярчук народився 17 липня 1975 р. у с. Джурів у родині Марії та Івана Котлярчуків. Був першою дитиною у родині і старшим братиком для своєї сестрички, з котрою завжди був у добрих і щирих стосунках.

Учився у місцевій десятирічці. Хлопець у родині ріс самостійний та працьовитий. Після закінчення школи вступив на навчання в автошколу, де здобув професію водія. Після закінчення працював шофером у сільському колгоспі «Верховина», потім водіював у Снятинській районній раді, пізніше — в Джурівській амбулаторії.

Усі запам'ятали його веселим жартівником, який ніколи нікому не бажав зла і був надзвичайно товариським.

У 1995 році зустрів дівчину Людмилу, з котрою створили сім’ю. У 1996 р. у них народилася дочка Мар’яна, а в 1998 — син Вадим. Роман був добрим, щирим до своїх рідних, дітей, людей, сусідів.

У 2008 р. несподівано і передчасно пішов із життя тато Іван, тому потрібно було ставати старшим у родині і бути підтримкою для мами.

Життя — то є довга річка, з якої виносиш певні уроки та отримуєш життєвий досвід. У 2009 р. життя змінилося — створилася нова сім’я з дружиною Оленою, де вони разом народили чудових двоє дітей: сина Романа та донечку Валерію.

Роман завжди допомагав і підтримував своїх старших діток. Видав заміж донечку Мар’яну і, як рідного, прийняв зятя. Тішився народженню милих онучат, опікувався молодшими дітьми, піклувався про маму.

За своїм характером пан Роман був надзвичайно добрим і скромним, без краплини войовничості та гонору.

У серпні 2024 року змінив життя зі звичного, мирного, на тривожне, сповнене небезпек, воєнне, адже був мобілізований у 42 окрему механізовану бригаду і там ніс службу дуже короткий термін, щоб на все життя залишити пекучий біль своїм рідним: мамі та дітям.

12 жовтня, у Харківській області, під час виконання бойового завдання життя Котлярчука Романа Івановича обірвалося. Йому назавжди — 49.

Страшна звістка прийшла у село Джурів. Здається, усі жителі цього і навколишніх сіл, з болем і сумом вийшли того темного і тривожного вечора, щоб навколішки зустріти героя.

Долею судилося стати на захист країни і повернутися «на щиті». Роман поповнив небесне військо, щоб звідти оберігати та захищати кожного з нас. Нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів та усіх, хто знав та шанував пана Романа.

Слава Україні! Слава Герою! Вічна і світла пам’ять!