ЗВИТЯЖНИЙ ШЛЯХ ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКА

  • 189

 

ЗВИТЯЖНИЙ ШЛЯХ ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКА

(До 110-річчя від дня народження та 93-ї річниці створення ОУН)

Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 року на Тернопільщині у патріотичній священничій родині батька о. Семена та матері Теодозії. У сім’ї ще були старший брат Омелян та молодша сестра Оксана.

Я. Стецько, обдарований великим розумом, уже на початку шкільного навчання відзначався непересічними інтелектуальними здібностями. У тернопільській гімназії він був «першуном», а іспит зрілості склав з відзнакою.

У юнацькі роки включився у підпільну конспіративну працю Української націоналістичної молоді, пізніше належить до Української Військової Організації (УВО). По закінченні середньої школи у 1929 році вступає у Краківський та Львівський університети, де вивчає право і філософію. За активну боротьбу для визволення України, як член УВО, а пізніше ОУН, був кілька разів арештований польською поліцією (1930, 1932, 1933), а в 1934 – засуджений польським судом на 5 років важкого ув’язнення за підпільну діяльність, але передчасно звільнений на підставі амністії на початку 1936-го.

У 1930-х роках Я. Стецько був ідеологічним референтом Крайової Екзекутиви ОУН і головним редактором підпільних видань ОУН.

У Крайовій Екзекутиві ОУН впродовж років співпрацював і пізніше був засуджений у так званому Львівському процесі (травень-липень 1936) разом зі Степаном Бандерою, Романом Шухевичем та іншими членами ОУН. У 1939 році підготовляє та бере участь у другому Римському Конгресі ОУН.

У 1940 році Ярослав Стецько належить до революційного Проводу і стає заступником Степана Бандери. З вибухом німецько-російської війни у 1941 році він повертається з групою провідних членів ОУН в Україну і 30 червня 1941 року у Львові проголошує Акт відновлення Української Держави, обирається Національними Зборами головою Українського Державного Правління.

12 липня 1941 року німецька влада арештовує Ярослава Стецька разом зі Степаном Бандерою та іншими членами УДП і вивозить їх до концтаборів. Починаються масові арешти й переслідування українських самостійників. Ультиматум Гітлера – відкликати Акт відновлення Української Держави – Ярослав Стецько, як голова УДП, категорично відкинув, і тоді його заслали до концентраційного табору в Саксенгаузені, де перебував у бункері смерті до вересня 1944 року. Після звільнення йому пощастило втекти з-під нагляду гестапо, і він пробився до Мюнхену в американську окупаційну зону Німеччини. Під час утечі був важко поранений.

У 1945 році Крайова Конференція ОУН обирає Я. Стецька членом Бюро Проводу ОУН (найвища влада Українського визвольного руху). У 1946-му його обрано Президентом Антибільшовицького блоку народів (АБН) й на цій посаді  він залишався до кінця свого життя.

АБН під проводом Стецька виростає у велику протикомуністичну організацію, яка стала відома в усьому світі своїми політичними й дипломатичними осягами.

Своїм головним завданням Ярослав Стецько поставив мобілізувати українські й світові сили на боротьбу з Московією за визволення всіх поневолених нею народів. З цією метою він відбув численні поїздки до таких країн, як Китай, В’єтнам, Австралія, Тайланд, Туреччина, Канада, Мексика, Гватемала, Франція, Англія, Італія, Іспанія, Португалія, Японія, Корея, Філіппіни, Мальта, Данія, Швеція, Бельгія, Голландія та ін.

У березні 1958 року він взяв участь у підготовчій Конференції у Мехіко з метою заснувати Світову Антикомуністичну Лігу.

У 1968 році Я. Стецька обирають Головою революційної ОУН. До кінця свого життя він, не зважаючи на важкі терпіння, спричинені страшною недугою, постійно цікавився усіма проблемами українського політичного життя, приймав звіти й давав настанови для праці ОУН, диктував привіти й відповіді на листи…

Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 року у Мюнхені. Невблаганна смерть забрала Голову ОУН, який ще за життя, подібно як Степан Бандера, став символом боротьби українського народу.

Ярослав Стецько залишив українській нації багату спадщину своїх статей, написаних під різними псевдами, у виданнях «Шлях Перемоги», «Визвольний шлях» та інших. Тож хай йому, істинному Герою України, вовік буде слава.

Підготував Ігор ЮРИНЕЦЬ,

директор музею визвольних змагань імені Василя Андрусяка.