ПОМИНАЛЬНІ ДЗВОНИ: ІЩЕНКО ВАСИЛЬ ВІКТОРОВИЧ
Іщенко Василь Вікторович народився 14 січня 1967 року у селі Стецева у багатодітній сім’ї Віктора та Марії Іщенків. Ріс спокійним, працьовитим, допитливим хлопчиком, люблячим сином, дбайливим братом. У 1973 р. пішов у перший клас Стецівської загальноосвітньої школи. Під час навчання був старанним і відповідальним учнем, вчився на відмінно. Товариський, активний у шкільному житті, відвідував музичну школу, де опанував гру на баяні.
Закінчивши 9 клас у 1982 році поступив на навчання у Чернівецький будівельний технікум, який закінчив у 1985 році, одержавши спеціальність технік-будівельник.
У 1986 році був призваний на строкову військову службу в Афганістан. Почав службу рядовим солдатом. Маючи гарні організаторські здібності, виконавчу дисципліну, уміння спілкуватися з людьми – його призначили командиром відділення. Він був вимогливим до себе і ввірених йому солдатів, за що його поважали. Користувався авторитетом.
Постійно підтримував зв’язок з рідними.
Служба в Афганістані не була легкою. Василь Вікторович проявив себе мужнім і хоробрим воїном, прекрасним командиром, який завжди думав спершу про побратимів, а потім про себе. Був завжди першим у складних ситуаціях, не ховався від труднощів. За проявлений героїзм і мужність у січні 1988 року був нагороджений медаллю «За відвагу», у травні 1988 року медаллю «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», в жовтні цього ж року — орденом «Червоної зірки».
Після демобілізації почав працювати будівельником в Снятинському районі.
З проголошенням Незалежності України Василь Вікторович, разом із сестрою, розпочав власну справу. У 1992 році заснував мале приватне підприємство «Сучасник» і присвятив своє життя сільському господарству.
У 1994 році одружився з Наталею. Радіє народженню сина Олександра і дочки Наталії. Стараються з дружиною приділяти увагу їх вихованню і всебічному розвитку, працелюбності.
Разом з дружиною займається фермерською діяльністю. Нелегка то праця, але щира любов до землі перемагає труднощі, тому радує око лани зернових, рясні сади, тваринницькі ферми, ставки з рибою, механізми, налагоджені до роботи.
Серед односельчан Василь Вікторович користувався великим авторитетом, люди поважали його за справедливість, чуйність, допомогу.
З початку 2000 років представляв громаду с. Стецева, як депутат. Люди вірили в нього, тому обирали депутатом Снятинської ради кількох скликань.
Василь Вікторович думав не тільки про село. Був великим патріотом нашої держави, не стояв осторонь значних суспільних зрушень таких, як Помаранчева революція 2004 року, Революція Гідності 2013-2014 роки. Як підприємець допомагав матеріально протестувальникам на Майдані, брав особисту участь у акціях протесту.
Людина з великої літери, з надзвичайно добрим серцем і чистою душею, завжди готовий допомогти, чим може. Тому у 2009 році був нагороджений медаллю «За меценатство».
Війна в Афганістані закінчилась давно, але афганські побратими постійно тримають зв’язок між собою, бо дружба, яка була загартована в боях, і в мирний час не згасає. В 2019 році одержує медаль «Честь, мужність, пам’ять» за службу в Афганістані.
Василь і Наталя одружують дітей і в їхню сім’ю приходять зять Володимир та невістка Леся. Син Олександр допомагає батькові у сільському господарстві. Дочекався Василь Вікторович онуків. Мабуть не було щасливішого дідуся. П’ять онуків: Марійка, Сашка, Лілька, Вікторійка та Іванко стали для нього великою радістю. Любов’ю світилися його очі під час зустрічі з ними.
Оголошена війна була несподіваною для всіх. 26 лютого 2022 року, не роздумуючи ні хвилини, Василь Вікторович добровільно пішов у Снятинську територіальну оборону, де був призначений на посаду командира 3 стрілецького відділення, 3 стрілецького взводу, 3 стрілецької роти в/ч А7153. Не легко було хліборобові змінити штурвал комбайна на зброю, але він пішов захищати свою родину, своїх дітей і онуків, свою родючу землю, як досвідчений воїн, патріот України.
12 квітня 2022 року виїхав з Гвіздця в напрямку Донецької області.
Люблячий син, коханий чоловік, турботливий батько, чудовий дідусь взяв на свої плечі тягар війни. Він був вірним побратимом, справедливим командиром.
30 травня 2022 року, внаслідок артилерійського обстрілу, командир Іщенко Василь Вікторович загинув біля с. Долина, Слов’янського району, Донецької області.
Він дуже хотів жити, мав багато задумів і мрій, але віддав своє життя за волю і незалежність України, за безхмарне синє небо, за золотисті лани пшениці, за мирний і безтурботний сміх дітей. Загинув, як Герой України.
Посмертно нагороджений медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям».
